ІНШОЇ ПРОФЕСІЇ І НЕ МИСЛИЛИ…: ЛІКАРСЬКА ДИНАСТІЯ САВЧЕНКІВ

УДК 016:61(477.42)  Савченко

 

Біобібліографічний покажчик

 

ІНШОЇ ПРОФЕСІЇ І НЕ МИСЛИЛИ…:

ЛІКАРСЬКА ДИНАСТІЯ САВЧЕНКІВ

                                    Укладач :    Домс Т.В., бібліограф відділу НМІ ОНМБ

                                       Редактор:    Смалюх І.П., заступник директора ОНМБ

                                       Відповідальна за випуск: Осика А.В., директор ОНМБ

 

ВІД УКЛАДАЧА

 

      Біобібліографічний покажчик складається з чотирьох розділів. Перший розділ -  «Лікарська та наукова діяльність династії Савченків» висвітлює біографічні дані династії Савченків, розкриває їх творчу і практичну діяльність. Другий розділ представляє результати наукової діяльності – наукові праці, надруковані у різних типах фахових видань. Третій розділ містить джерела про нагороди, четвертий - про лікарську династію Савченків, опубліковані в місцевій пресі.

     Наукові праці в покажчику розташовані в алфавіті авторів і назв.

     При підготовці покажчика використані документальні фонди обласної наукової медичної бібліотеки Житомирської обласної ради, Інтернет-джерела.

     Покажчик не претендує на вичерпне відображення документів. 

     З вдячністю приймемо всі зауваження та пропозиції від користувачів на адресу обласної наукової медичної бібліотеки: 10002, м. Житомир, вул. Пушкінська, 62. Тел.: (0412) 43-05-04.

 

ЛІКАРСЬКА ТА НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

ДИНАСТІЇ САВЧЕНКІВ

 

     Із охороною здоров’я Житомирщини пов’язано кілька поколінь лікарів із родини Савченко. Свій рід Савченки ведуть від Олександра Марцинюка – сотника Богдана Хмельницького і пишаються цим.

     Савченко Аеліта Олександрівна – кандидат медичних наук, відомий лікар-хірург віддала улюбленій справі – хірургії понад півстоліття. Вона казала: «І не мислила, що буду кимось, окрім хірурга», і ось чому. Батько Аеліти Олександрівни помер від перитоніту.  Тоді дівчинка вирішила: буду лікарем, допомагатиму хворим одужувати. Її мрія здійснилася, вступила до медінституту. Вирішила відразу спеціалізуватися з хірургії. Відвідувала хірургічний гурток і ще в вузі робила операції на собаках, чергувала в обласній лікарні в Вінниці. Після інституту працювала у Вінницькому госпіталі інвалідів війни, потім – в клініці професора Грабченка.

    В 1959 році А.О. Савченко приїхала до Житомира: чоловік був військовим юристом і вона поїхала за його місцем призначення.

     В  Житомирській обласній лікарні  Аеліта Олександрівна зустрілася з її головним лікарем Олександром Федоровичем Гербачевським - людиною, яку нині називають «легендою». Для неї він був земним і простим, але водночас і надзвичайним – Учителем.

      - Олександр Федорович був людиною кришталевої чистоти, майже святим, - розповідала А.О. Савченко. - Я не бачила людини, яка б турбувалася так про хворих, як він. Він був справжнім сподвижником. І дуже любив молодь. Бувало, встанеш за операційний стіл, бачиш: дуже складна буде операція. І раптом чую: «Нічого, дівчинка, справишся, я стою за тобою». І ось ця присутність за спиною головного лікаря, хірурга від Бога зігрівала, надавала сил.

     Але це вже було трохи згодом. Узяв Олександр Федорович молодого хірурга з випробувальним строком. Коли закінчився, А.О. Савченко прийшла до Олександра Федоровича: - Ну, що, берете? – запитала з надією.

     - Випробування пройшла відмінно, але подивимося, як на літачку катаєтеся, - примружив в усмішці очі Гербачевський, маючи на увазі санавіацію. І Аеліта Олександрівна відправилася санавіацією на консультацію з приводу гострого панкреатиту. Висоту перенесла непогано, і консультація пройшла нормально. Але ще тоді Савченко зрозуміла: для хірурга проконсультувати – це не просто дати поради, а визначивши стан хворого, прийняти рішення й узяти всю відповідальність на себе. А хірурги, як відомо, мов сапери, помиляються лише раз. Потім Аеліта Олександрівна багато моталася по області: літаком, машиною, кіньми, виїжджаючи на ургентні випадки й консультації.

     Олександр Федорович сказав пророчо: «З цієї гарної молодички буде відмінний хірург». Ось відтоді трудилася Аеліта Олександрівна в обласній лікарні.

     Чоловік працював в обласній прокуратурі, вона – в обласній лікарні, а вдома підростав син Володимир.

      Ті, хто вийшов із славної когорти Гербачевського, на все життя зберігають вірність професії і відданість хворій людині.

      - У нашому відділенні (ми жили, як одна сім’я) просто не можна було бути поганим хірургом, - згадувала Аеліта Олександрівна. – Бо ж трудилися такі корифеї, як Шмулевич, Сальков, Ямковий. А Віра Миколаївна Красномовець! Другий мій Учитель – надзвичайний спеціаліст.  

     Хірурги у відділенні були не просто відмінними практиками, а й неабиякими ученими. Наука захопила відразу й Аеліту Олександрівну. З батьківською турботою ставився О.Ф. Гербачевський до лікарів, які працювали над підготовкою кандидатських дисертацій. У 1967 році А.О. Савченко захистила кандидатську дисертацію «Изменения в составе газов крови при консервативном и хирургическом лечении больных различными формами зоба». Її дисертація з приводу зобу написана на практичних надбаннях, які ВАК визнав за можливе видати в монографії. А потім були ще наукові пошуки, які вилилися в 50 друкованих робіт кандидата медичних наук А.О. Савченко. 

     В 1998 році Аеліта Олександрівна була удостоєна обласної премії ім. О.Ф. Гербачевського.

     Вона  постійно працювала над підвищенням свого професійного рівня, часто відвідувала обласну наукову медичну бібліотеку.

 

 

  На фото: директор Житомирської обласної наукової медичної бібліотеки В.П. Тартасюк на медраді лікарів обласної лікарні знайомить присутніх (зліва-направо: О.Ф. Гербачевський (головний лікар обласної лікарні), В.П. Тартасюк (директор облмедбібліотеки), К.О. Могилевська, А.О. Савченко, Г.М. Сальков, Г.В. Капліна, С.А. Бейгельман) з роботою бібліотеки.

     Аеліта Олександрівна була до мозку кісток жінкою: гарною, привабливою, любила і вміла зі смаком одягатися, слідкувала за своєю зовнішністю. Займалася бігом і купанням – з квітня по вересень. Тож, улюблена робота, дружна сім’я й постійне відчуття свого призначення на Землі – бути жінкою допомагали Аеліти Олександрівні зберігати молодість і чарівність довгі роки.

     Син Аеліти Олександрівни - Володимир Леонардович Савченко був народжений не просто лікарем, а – хірургом. Так «запрограмувала» його мати – відомий в області хірург А.О. Савченко. Ще в юначі роки, коли Володя після школи націлився, було, на мореходку, мовляв, там – справжня романтика, мати твердо сказала: «Хірургія – теж романтика і, повір мені, синку, не менш захоплююча й ризикована».

      Та з першого заходу юнак до медвузу не потрапив і мати знову твердо сказала: «Підеш санітаром у дитячу хірургію, там Клара Олексіївна навчить тебе розуму». К.О. Могилевська – легенда дитячої хірургії, як і Аеліта Олександрівна, на досвіді переконала Володимира у важливості цієї спеціальності. Саме тут він зрозумів: його дорога в житті – хірургія.         В ординаторській, у вільні хвилини, готувався до повторного вступу до Вінницького медінституту. Цього разу пройшов. Більше того – вже з третього курсу був старостою наукового гуртка на кафедрі оперативної хірургії, оперували собак. Побував у Красноярську, Ярославлі, Рязані зі своїми студентськими роботами – на Всеукраїнських конференціях. Під час практики пропадав у матері в операційній, уже тоді робив операції апендициту.

      Серед медичних спеціальностей хірургія вважається елітарною. Мабуть, тому, що саме вона дає змогу лікареві втрутитися в святая святих – безпосередньо в людський організм, зазирнути в беззахисне людське тіло з усіма його «гвинтиками» й «коліщатками». І зробити вибір: можна допомогти чи ні. Більшість справжніх хірургів часто беруться й тоді, коли з тисячі лишається лише один шанс. Саме таким був й Савченко В.Л., пристрасно захоплений своїм фахом. Ріс він в атмосфері поклоніння хірургії. Саме мати першою вручила йому скальпель, довіряючи, коли проходив тут інститутську практику малі операції. В операційній юнак днював і ночував. Був він «особистим інтерном» тодішнього обласного хірурга О.Ф. Гербачевського.

      Володимир Леонардович казав: «Без хірургії я жити не можу. Це не просто моя улюблена справа, а спосіб життя. Це – постійний стрес, проблеми з ранку й до ранку».

     Після першої лікарні прийшов у 1969 році до обласної лікарні, мов у рідний дім. - У мене було три вчителі, - пригадував Володимир Леонардович, - мати, Ольга Федорівна [Волошина] та І.І. Шмулевич, який спочатку очолював хірургічне, а потім торакальне відділення, яке було відкрите у 1958 році. Коли з хірургічного відділення виділилася торакальна хірургія, В.Л. Савченко пішов туди, під начало І.І. Шмулевича.

     - Ілля Ізраїлевич був для мене не просто старшим колегою, - розповідає Володимир Леонардович, - мудрий клініцист, великий хірург, він був іще справжнім лікарем.

      Тоді в області працювали три торакальні хірурги: Г.К. Бартош, В.Л. Савченко і Т.В. Муравйов. На їх плечах – найскладніші, в більшості із онкопатологією операції. Найскладніші операції – на легенях, серці, стравоході, межистінні, часто онкологічні – робив він. У Григорія Кириловича була відмінна хірургічна підготовка, у Володимира Леонардовича – торакальна. З літератури, по атласах вивчали цю науку й запровадили чотири методики реконструктивних операцій на стравоході, пластичні операції на бронхіальному дереві. Тільки на стравоході разом з Бартошем зробили понад 700 операцій. Вперше в історії обласної лікарні була зроблена й така найскладніша, яка вважається у легеневій хірургії «супер», - трансстернальна трансперикардіальна оклюзія головного бронху – при бронхіальних норицях, які виникли після видалення легені і були постійним джерелом інфекції у плевральній порожнині.

      І хоча Володимир Леонардович обіймав посаду начмеда, навантаження в торакальному відділенні ділили порівну. «Начмед – це тимчасово, а професіонал – назавжди» - говорив В.Л. Савченко. Як начмед зробив чимало. Показники хірургічної служби обласної лікарні були кращі в Україні.

     З червня 1998 р. Володимир Леонардович працював на посаді головного лікаря Корольовського  міського ТМО. Для першого МТМО Савченко не є людиною зі сторони. Тут починав він свій професійний шлях, навчаючись у тодішніх корифеїв хірургії – В.П. Муравйова і Ч.Л. Боровського. 

       Ще в інституті він познайомився з кароокою красунею Тетяною. І ця зустріч вирішила їх долю. Тендітна, мила Тетяна Сталіківна й рослий, стрункий Володимир Леонардович склали чудову пару. І не лише зовні. Усе життя прожили вони душа в душу. В них відразу відчувається інтелігентність, витонченість натури.

      Тетяна Сталіківна прийшла в медицину також не випадково: її дід Микола Миколайович Шишков після закінчення Ленінградської військово-медичної академії воював із сорок першого на Житомирщині, партизанив в загоні об’єднання Сабурова, був підривником. Після війни працював у Бердичівській міській лікарні завідуючим хірургічним відділенням.

Тетяна в більшості жила з бабусею і дідусем, в атмосфері, де також був культ медицини. Тож, вирішила піти дорогою діда. Після інституту вона працювала ординатором в неврологічному відділенні обласної лікарні.

     З 1993 року Т.С. Савченко очолює неврологічне   відділення обласної клінічної лікарні ім. О.Ф. Гербачевського. Грамотний, кваліфікований спеціаліст, розумна й доброзичлива людина, вона зуміла створити у відділенні особливий мікроклімат, обстановку приязні, взаєморозуміння.

     - Працюємо разом, часто, коли випадок складний, а таких у нас більшість, радимося з лікарями між собою, - говорить Тетяна Сталіківна.

      Разом з чоловіком довелося їм працювати в Алжирі. Тетяна Сталіківна – в госпіталі Ібн Сіна, Володими Леонардович – у госпіталі Ібн Рошд. Там переконалися, що спеціалісти з України аніскільки не гірші, ніж, скажімо, французи, американці.

      У 2006 році Тетяна  Сталіківна удостоєна почесного звання "Заслужений лікар України".  

      9.04. 2008 р. передчасно помер Володимир Леонардович Савченко.  Талант лікаря, неабиякі організаторські здібності, почуття гумору – риси, які були притаманні В.Л. Савченко. Безліч людей щиро вдячні йому за людяність та доброту, щире бажання допомогти й зарадити людському горю, повернуте здоров’я. Неабиякий оптиміст, він умів зцілювати, що не менш важливо, душі хворих. Його самовідданий внесок у справу охорони здоров’я, у розвиток медицини неодноразово відзначалися почесними нагородами, званням “Заслужений лікар України», премією імені О.Ф. Гербачевського, відзнакою «Відмінник охорони здоров’я”.

         На території ЦМЛ № 1 відкрито пам’ятну дошку на честь Володимира Леонардовича Савченка. Він залишив добрий слід на землі. В історії медицини Житомирщини В.Л. Савченко назавжди залишиться видатною особою, лідером, умілим керівником і організатором.

      Медичну династію продовжує лікар в четвертому поколінні - дочка Оксана. О.В. Савченко працює лікарем-кардіологом в обласній клінічній лікарні ім. О.Ф. Гербачевського.

      Представники лікарської династії  Савченків є прикладом самовідданого служіння людям, науці, медичній практиці. Їх праця - цінний внесок у розвиток  охорони здоров’я  Житомирщини.  

 

МОНОГРАФІЇ

     

     Газы крови и водноэлектролитный обмен при зобе / М.М. Ковалев, Д.П. Морозова, А.А. Савченко, И.Е. Сапунов. – К.: Здоров’я, 1973. – 219 с.

     Савченко В.Л. Самая первая больница Житомирщины: вчера, сегодня, завтра... / В.Л. Савченко, С.В. Харченко, А.И. Вусык. - Житомир: Полисся, 2002. - 52 с.  

 

НАУКОВІ ПРАЦІ У ЗБІРКАХ СТАТЕЙ

ТА ФАХОВИХ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАННЯХ

   

     Досвід лікування поранень серця в Житомирській області за 10 років  /  Т.В. Муравйов,  В.Л. Савченко, Г.К. Бартош, М.С. Кутишенко // Шпитальна  хірургія. - 2005. - № 2. - С. 91-92.

    Досвід перших двохсот лапароскопічних холецистектомій / Дикий О.Г., Рудковська Н.Г., Строцький К.П., Бартош Г.К., Борщівський М.І., Поліщук В.Т., Савченко В.Л. // Шпитальна хірургія. – 1998. - № 3. – С. 72-74.

    Ковалев М.М. О нарушении обеспечения организма кислородом у больных различными формами зоба по данным газов крови / М.М. Ковалев, А.А. Савченко // Проблемы эндокринологии. – 1967. - № 3. – С. 3-7.

     Наблюдение успешного лечения отрыва левого главного бронха / Т.В. Муравьев, В.Г. Мазур, Г.К. Бартош, В.Л. Савченко, И.Н. Данилюк, В.С. Литвак // Клінічна хірургія. – 1994. - № 10. – С. 66.

   Організаційні підходи до діагностики та лікування хвороб органів травлення / М.І. Борщівський, С.Ю. Долганов, В.С. Корендович, А.О. Савченко, В.З. Свиридюк // Лікарська справа. - 2003. - № 8. - С. 97-99.

    Прищепа В.В. Організація неврологічної допомоги хворим з цереброваскурною патологією в Житомирській області / В.В. Прищепа, Т.С. Савченко // Актуальні питання сучасної медицини: Збірник наук. праць. - Житомир, 2011. - С. 215-220.

    Савченко А.А. Влияние комплексного лечения на состояние газов крови у больных токсическим зобом / А.А. Савченко // Врачебное дело. – 1967. - № 7. – С. 71-73.

     Савченко А.А. Влияние консервативного и хирургического лечения на состав газов крови у больных различными формами зоба / А.А. Савченко //  Щитовидная железа. – Тарту, 1966. – С. 138-139.

     Савченко А.А. Газы крови при  различных формах зоба до и после операции / А.А. Савченко // ХІ съезд хирургов Украинской ССР: Тезисы докладов. – К., 1966. – С. 47-48.

      Савченко А.А. Изменение газового состава крови у больных различными формами зоба при консервативном и хирургическом лечении / А.А. Савченко // Клиническая хирургия. – 1966. - № 8. – С. 53-55.

     Савченко А.А. Изменения в составе газов крови при консервативном и хирургическом лечении больных различными формами зоба: Автореф. дисс. на соик. учен. степени канд. мед. наук / А.А. Савченко; Черновицкий гос. мед. ин-т. – Черновцы, 1967. – 15с.

    Савченко А.А. Изменения газового состава крови под влиянием комплексного консервативного лечения у больных узловым гипертиреоидным и диффузным токсическим зобом / А.А. Савченко // Врачебное дело. – 1967. - № 5.

     Савченко А.А. О составе газов крови у больных узловатым эутиреоидным зобом до и после операции / А.А. Савченко // Физиология и патология эндокринной системы. – Харьков, 1965. – С. 407-409.

     Савченко А.А. Острый панкреатит при 8-месячной беременности / А.А. Савченко // Вестник хирургии им. И.И. Грекова. – 1974. - № 11. – С. 132.

     Савченко А.А. Состав газов крови у больных  различными формами зоба под влиянием оперативного лечения / А.А. Савченко // Труды ХІ съезда хирургов Украинской ССР (24-27 октября 1966 г., Одесса). – К., 1970. – С. 196-199.

     Савченко А.А. О нарушении обеспечения организма кислородом у больных узловым эутиреоидным, гипертиреоидным и диффузным токсическим зобом до и после консервативного и хирургического лечения по данным газов крови / А.А. Савченко, М.М. Ковалев // Проблемы эндокринологии. – 1967. - № 3. – С. 3-8.

     Савченко Т.С. Аналіз захворюваності і смертності та первинного виходу на інвалідність цереброваскулярної патології по Житомирській області за 1992-1994 рр. / Т.С. Савченко // Проблеми і перспективи розвитку охорони здоров’я в Житомирській області: матеріали до науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчю заснування обласної лікарні ім. О.Ф. Гербачевського (м. Житомир, 14 грудня 1995 р.). – Житомир, 1995. – С. 77-78.

     Савченко Т.С. Клинический случай успешного лечения миелита / Т.С. Савченко, В.В. Прищепа // Проблеми і перспективи розвитку охорони здоров’я в Житомирській області: матеріали до науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчю заснування обласної лікарні ім. О.Ф. Гербачевського (м. Житомир, 14 грудня 1995 р.). – Житомир, 1995. – С. 159-160.

     Случай успешного лечения отрыва  левого главного бронха / Т.В. Муравьёв, В.Г. Мазур, Г.К. Бартош, В.Л. Савченко, И.Н. Данилюк // Проблеми і перспективи розвитку охорони здоров’я в Житомирській області: матеріали до науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчю заснування обласної лікарні ім. О.Ф. Гербачевського (м. Житомир, 14 грудня 1995 р.). – Житомир, 1995. – С. 136-138. 

 

ПУБЛІКАЦІЇ В ЦЕНТРІЛЬНІЙ ТА МІСЦЕВІЙ ПРЕСІ

 

 Савченко А.О. Ван цінує тих, хто віддано працює: Про З.М. Парамонова // Пульс. – 2002. - № 11. – 14 березня. – С. 1.

     Савченко  В.Л. Вітаємо з  високою  нагородою  /  В.Л. Савченко, Н.О. Бойко // Пульс. - 2004. - № 13. - С. 7.

Про хоровий колектив ЦМЛ № 1 м. Житомира, якому присвоєно почесне звання «народний аматорський колектив культурно-освітніх закладів профспілок».

НАГОРОДИ

 

     Україна. Президент. Указ. Про відзначення державними нагородами України  медичних працівників: Указ Президента України від 26 червня 2006 року № 578/2006: Присвоїти почесне звання "Заслужений лікар України" Савченко Тетяні Сталіківні - завідувачці відділення Житомирської обласної клінічної лікарні ім. О.Ф. Гербачевського  // Пульс. - 2006. - № 27. - 6 липня. – С. 1.

    Україна. Президент. Указ. Про відзначення нагородами України  медичних працівників: Указ Президента України від 17 червня 1998 року № 643/98 : Присвоїти почесне звання "Заслужений лікар України" Савченку Володимиру Леонардовичу – заступнику головного лікаря Житомирської обласної  лікарні ім. О.Ф. Гербачевського // Пульс. - 1998. - № 26. – С. 1.

     Житомир. Облдержадміністрація. Про вручення обласної премії ім. О.Ф. Гербачевського: Розпорядження голови облдержадміністрації від 15.06.1998 р. № 355 : Савченко Аеліті Олександрівні – лікарю-хірургу обласної лікарні // Пульс. – 1998. - № 26. – С. 1.

ПРО ЛІКАРСЬКУ ДИНАСТІЮ  

     

    Архипчук Т.  Тут працював і творив лікар Савченко / Т. Архипчук // Пульс. - 2009. - № 2 . - С. 2.

     Дубограй П.  Фахівець - людина - інтелігент: у міській лікарні № 1 відкрито меморіальну дошку Володимиру Леонардовичу Савченку  / П. Дубограй // Місто. - 2008. - № 52 . - С. 3.

     Михалюк  С.  Покликання бути неврологом: Заслужений лікар України Т.С. Савченко /  С. Михалюк // Пульс. - 2006. - № 43. - С. 1.

     Михалюк  С.  Справа життя: Савченко В.Л. - головний лікар Житомирської ЦМЛ № 1, лауреат премії ім. О.Ф. Гербачевського  /  С. Михалюк // Пульс. - 2007. - № 26. - С. 1.

     Негретецький В. Спасибі лікарю: Про хірурга обл. лікарні А.О. Савченко / В. Негретецький // Рад. Житомирщина. – 1974. – 16 червня.

    Проніна Г.  А починав санітаром…: Представляємо головного лікаря Корольовського МТМО В.Л. Савченка / Г. Проніна // Пульс. – 1998. - № 29. – С. 1.

    Проніна Г. «Іншої професії і не мислили…»: Династія Савченків з обл. лікарні / Г. Проніна // Пульс. – 1995. - № 27. – С. 2.

    Проніна Г. Не доженуть її літа: Про А.О. Савченко / Г. Проніна // Житомирщина. – 1999. – 5 березня.

    Проніна Г.  «Це – спосіб життя»: Представляємо заслуженого лікаря України  В.Л. Савченка / Г. Проніна // Житомирщина. – 1998. – 14 липня.

     Проніна Г. «Я – щаслива жінка»: Про лауреата премії ім. О.Ф. Гербачевського Савченко А.О. / Г. Проніна // Пульс. – 1999. - № 9. – 4 березня. – С. 2.

 

Лікарська династія Савченків:  біобібліографічний покажчик / Укл.: Т.В. Домс. – Житомир, 2016. – 16с.