Методична розробка для працівників медичних бібліотек до 100-річчя від дня народження академіка М.М. Амосова
ДЕПАРТАМЕНТ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ
ОБЛАСНА НАУКОВА МЕДИЧНА БІБЛІОТЕКА
ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ
Методична розробка
для працівників медичних бібліотек
до 100-річчя від дня народження академіка М.М. Амосова
Матеріали підготувала: І.П. Смалюх
Відповідальна за випуск:А.В. Осика
Житомир-2013
Враховуючи видатний внесок Миколи Амосова у розвиток науки, медицини, літератури, 100-річчя з дня його народження внесене до Календаря пам’ятних дат, до відзначення яких ЮНЕСКО долучатиметься у 2012-2013 роках, затвердженого Резолюцією 36С/15 36-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (25 жовтня - 10 листопада 2011 р., м. Париж). В Україні 2013 рік оголошений роком Миколи Амосова у галузі медицини. 100-річний ювілей від дня його народження відзначається на державному рівні (Постанова Верховної Ради України «Про відзначення 100-річчя з дня народження Миколи Амосова» від 06.09.2012 р. № 5214-VI).
Завдання працівників мережі медичних бібліотек – взяти участь в урочистих заходах з нагоди цієї знаменної дати у своїх лікувальних, медичних навчальних закладах.
Мико́ла Миха́йлович Амо́сов ( 6 грудня 1913 — † 12 грудня 2002) — український лікар, учений в галузі медицини, біокібернетики; дійсний член НАНУ, директор Інституту серцево-судинної хірургії. У 2008 році був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за результатами опитування громадської думки «Великі українці».
Біографічна довідка
«Амосов — це була епоха»
Народився 6 грудня 1913 року в селі Вільхове, нині М’якінського району Вологодської області, в сім’ї службовця. Початкову школу закінчив у рідному селі. З 1926 року навчався в школі «другого ступеню» (Череповецька середня школа № 1) та лісомеханічному технікумі в Череповці.
У 1932 році він отримав диплом техніка і близько трьох років працював на 2-й Архангельській електростанції механіком, де став відчувати потребу у винахідництві, удосконаленні приладів і механізмів. Відчуваючи недостатність своїх технічних знань, в 1934 році Амосов вступив до Всесоюзного заочного індустріального інституту (ВЗІІ) у Москві.
Поряд із захопленням технікою цікавився медициною і в 1935 році поступив до Архангельського державного медичного інституту, який з відзнакою закінчив у 1939 році. Вступив до аспірантури з військово-польової хірургії, але через погано організований навчальний процес залишив її, поїхав в Череповець і став працювати ординатором хірургічного відділення міжрайонної лікарні. Одночасно викладав у фельдшерсько-акушерській школі. У вільний час готувався до захисту диплома у ВЗІІ, проектуючи літак з турбопаровим двигуном. ВЗІІ Амосов закінчив у 1940 році теж з відзнакою.
У 1941 році він був призваний до лав Червоної Армії і протягом всієї Великої Вітчизняної війни служив провідним хірургом у польових рухомих шпиталях на Західному, Брянському, 1-му, 2-му і 3-му Білоруських фронтах, а також на 1-му Далекосхідному фронті (1945). За час війни М. М. Амосов зібрав матеріал для кандидатської дисертації на тему «Про поранення колінного суглоба», яку захистив у місті Горькому (нині — Нижній Новгород) в 1948 році.
У 1947 — 1952 рр. він працював головним хірургом Брянського обласного відділу охорони здоров’я і одночасно завідував хірургічним відділенням обласної лікарні. Тут, поряд з іншими розділами хірургії, М. М. Амосов цілеспрямовано й захоплено займався проблемами грудної хірургії, в той час ще мало розробленими в нашій країні. Він широко й успішно став оперувати при хірургічних та онкологічних ураженнях легень, стравоходу, кардіального відділу шлунка. Результати його операцій були тоді одними з найкращих у Радянському Союзі.
Микола Михайлович був запрошений до Київського інституту туберкульозу та грудної хірургії імені Ф.Г. Яновського для керівництва спеціально створеною клінікою торакальної (грудної) хірургії. Тут з особливою повнотою розкрився його різнобічний талант хірурга і дослідника, фізіолога і інженера, стала особливо плідною наукова, організаторська, педагогічна та громадська діяльність.
У 1953 році він захистив докторську дисертацію на тему «Пневмонектомії і резекції легень при туберкульозі». Їм були розроблені методика застосування механічного танталового шва за допомогою апарату укл-60 (ушиватель кореня легені) при часткових резекціях легенів, уражених туберкульозом; методики одномоментних двосторонніх резекцій легенів, повторних операцій при рецидивах кавернозного туберкульозу.
У 60-х, та на початку 70-х рр. Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від недуги, організував у санаторії пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції, як у санаторії так і в Старокримській міській лікарні.
Одним з основних напрямків науково-практичної діяльності М. М. Амосова вивилося хірургічне лікування захворювань серця. У 1955 році він вперше в Україні почав займатися лікуванням вад серця. Разом зі своїми співробітниками він створив надійний, придатний для широкого використання апарат штучного кровообігу «серце-легені» і впровадив його в практику одним з перших в СРСР. У 1961 році Амосову була присуджена Ленінська премія, він був обраний членом-кореспондентом АМН СРСР.
У 1963 році М. М. Амосов першим у Радянському Союзі здійснив протезування мітрального клапана серця, а в 1965 році створив і вперше в світі впровадив у практику антитромботичні протези серцевих клапанів. Ним створено ряд нових методів хірургічного лікування пороків серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу. Роботи Н. М. Амосова і його співробітників з лікування хвороб серця відзначені золотими (1967, 1982) і срібною (1978) медалями ВДНГ СРСР.
У 1955 році М. М. Амосов заснував і очолив першу в Радянському Союзі кафедру грудної хірургії для вдосконалення лікарів, з якої пізніше виділилася кафедра анестезіології. На них були підготовлені сотні фахівців — грудних хірургів і анестезіологів. У 1983 році клініка серцево-судинної хірургії Київського НДІ туберкульозу і грудної хірургії була реорганізована в Київський НДІ серцево-судинної хірургії МОЗ УРСР. М. М. Амосов, з 1968 року обіймав посаду заступника директора, став директором новоутвореного інституту і працював на цій посаді до 1989 року. З часом наукові дослідження М. Амосова, за його власними словами, сформувались в такі напрямки:
- Регулюючі системи організму — від хімії крові, через ендокринну і нервову системи до кори мозку.
- Механізми розуму і штучний інтелект.
- Психологія і моделі особистості.
- Соціологія і моделі суспільства.
- Глобальні проблеми людства.
M. Амосов — автор більше 400 наукових публікацій та 19 монографій.
- 1964 — «Мысли и сердце»
- 1965 — «Записки из будущего»
- 1975 — «ППГ 2266 (Записки полевого хирурга)»
- 1977 — «Раздумья о здоровье»
- 1979 — «Здоровье и счастье ребенка»
- 1983 — «Книга о счастье и несчастьях»
- 1996 — «Преодоление старости»
- 1997 — «Моя система здоровья»
- 1998 — «Голоса времен»
- 2000 — «Размышления»
- 2002 — «Энциклопедия Амосова»
- 2003 — «Мое мировоззрение»
У 1960 році, будучи вже відомим хірургом, Микола Михайлович заснував і очолив відділ біологічної кібернетики в Інституті кібернетики Академії наук УРСР. Під його керівництвом проведені фундаментальні дослідження систем саморегулювання серця, здійснені розробка та побудова фізіологічної моделі «внутрішнього середовища організму» людини, моделювання на ЕОМ основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини. Майбутнє медицини вчений пов’язував з досягненнями суміжних наук — біології, фізики, хімії, кібернетики. Остання, на його переконання, повинна поставити медицину в ряд найбільш точних наук. Головне завдання медицини майбутнього Н.М. Амосов бачив у знаходженні шляхів штучного регулювання організму, у приведенні його у відповідність із заданою програмою. Мрією вченого було створення штучного розуму. За дослідження в області біокібернетики в 1978 році Микола Михайлович удостоєний Державної премії УРСР.
Академік М. М. Амосов — творець школи кардіохірургів на Україні. Під його керівництвом захищено 35 докторських і 85 кандидатських дисертацій. Він автор близько 400 наукових праць, в тому числі 20 монографій, з питань захворювань серця і судин, гнойних захворювань і туберкульозу легенів, проблем біологічної, медичної та психологічної кібернетики. Микола Михайлович широко відомий як письменник. У 1974 році М. М. Амосов був прийнятий до Спілки радянських письменників.
Роботу хірурга і вченого Микола Михайлович поєднував з громадською та політичною діяльністю. Він був членом правлінь всесоюзних та українських товариств хірургів і кардіологів, членом Міжнародної асоціації хірургів, Міжнародного товариства серцево-судинних хірургів, Міжнародного товариства медичної кібернетики, членом редколегій і редакційних рад низки вітчизняних та зарубіжних журналів, був членом Радянського комітету «За європейську безпеку», депутатом Верховної Ради СРСР чотирьох скликань.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1973 року за видатні заслуги в розвитку радянської медицини, плідну громадську діяльність та у зв’язку з 60-річчям Миколі Михайловичу Амосову присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна та золотої медалі «Серп і Молот».
У 1998 році М. М. Амосов, серцева діяльність якого протягом ряду років регулювалася імплантованим кардіостимулятором, через що розвинувся стеноз аортального клапана і декомпенсації кровообігу, перебував у тяжкому стані і був оперований в одній з німецьких клінік кардіохірургії (професором Кьорфером). Йому зробили протезування так званим біологічним клапаном і аорто-коронарне шунтування (2 шунта) через атеросклероз вінцевих артерій серця. Вірний своїм поглядам, за якими подовження життя і його хороша якість залежать від достатньої фізичної активності та вияву творчого потенціалу, академік підтверджував це своїм життєвим прикладом.
Микола Михайлович Амосов помер 12 грудня 2002 року від обширного інфаркту м’яза серця. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, двома орденами Червоної Зірки, орденами Вітчизняної війни 1-ї та 2-го ступенів та вісьмома медалями.
У 2003 році :
- на честь Амосова булла перейменована одна з вулиць Києва;
- Національною Академією наук України була заснована Премія НАН України імені М. М. Амосова, яка вручається Відділенням біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України за видатні наукові роботи в галузі кардіо- та судинної хірургії і трансплантології;
- в Києві на вулиці Богдана Хмельницького, 42, де в 1971–2002 роках жив і працював вчений, встановлено меморіальну дошку (бронза; барельєф; скульптор Г. Я. Хусід)
На його честь названо астероїд, відкритий 8 жовтня 1969 року.
Сценарій вечора пам’яті М.М. Амосова
Амосов. Людина, яка любила людей…
«Напрошується порівняння письменницького стилю Амосова з хірургічною технікою, якою досконало володіє автор: ніби скальпелем відтинаючи все зайве й другорядне, оголити найголовніше, саму суть людини — її серце і душу». Ю.Щербак
1-й ведучий Микола Михайлович Амосов……. Людина з усіма вадами характеру й спокусами буття, але з незвичайним призначенням. З камертоном совісті абсолютно чистого звучання. Не мав наміру стати ні великим хірургом, ані знаменитим вченим-кібернетиком, ні сенсаційним письменником, і блискуче поєднав ці іпостасі. Величезне прагнення до постійного саморозвитку, невгамовна любов до знань, талант винахідника, неймовірна витривалість і працездатність - всі ці якості зробили Амосова найкращим хірургом, лікарем зі світовим ім'ям. Багаторічна робота, тисячі операцій, безліч врятованих життів, десятки винаходів у галузі хірургії серця. Навіть у сімдесятирічному віці Микола Амосов робив по три операції на день. На питання, скільки годин на добу він працює, Амосов відповідав: «Скільки потрібно!»
Сам феномен академіка Амосова, російського подвижника, що став гордістю і символом української кардіохірургії, фактично відповідає таким вогням його незвичайної долі.
Демонструються кадри з фільму: Обличчя української історії. Микола Амосов. Наука і освіта. Постаті .Відео. Електронна бібліотека України // http://www.youtube.com
2-й ведучий Микола Михайлович Амосов народився в с.Ольхово Вологодської губернії. В автобіографії він писав: - Усi мої предки були селяни. Народився 6-го грудня 1913 року. Мама була акушеркою в пiвнiчному селi, неподалiк вiд Череповця. Батько пiшов на вiйну в 1914, а коли повернувся, то незабаром покинув сiм'ю. Жили дуже бiдно: мама не брала подарункiв вiд пацiєнток. Так вона i залишилася для мене прикладом на все життя. Бабуся навчила молитися, селянське господарство - працювати, а самотнiсть - читати книжки.
У Череповці - старовинному мальовничому місті Микола Михайлович входив у річку життя двічі: тут, після чотирьох класів початкової школи в рідному Ольхово, він продовжив шкільне навчання, а потім навчання в електромеханічному технікумі, після чого 3 роки працював змінним механіком на Архангельській електростанції. І сюди на початку 1940-х повернувся вже лікарем, став хірургом. У 1939 р. М.М. Амосов з відзнакою закінчив Архангельський медичний інститут, а в 1940 – з відзнакою Всесоюзний заочний індустріальний інститут. Цікавий штрих — і про Амосова, і про епоху! За документами, з якими довелось ознайомитися, несподівано стало зрозуміло: паспорт Микола Михайлович отримав, уже будучи студентом кадрового інституту. А до цього залишався, як і всі вихідці із сільської місцевості, по суті справи, радянським «кріпосним»...
1-й ведучий Під час Великої Вітчизняної війни М.М. Амосов був на фронті провідним хірургом польового госпіталю ("ПРГ-2266 на кiннiй тязi"). Він з відвертістю згадував: - Була дуже напружена робота з важкопораненими. Основнi проблеми: газова iнфекцiя (робили ампутацiї), поранення суглобiв i переломи стегна - лiкували гiпсовими пов'язками. Було багато смертей i важких щиросердечних переживань. Тодi ж розробив свої методи операцiй, що знизили смертнiсть. Написав першу дисертацiю й представив її до Московського медiнституту. За вiйну я став досвiдченим хiрургом, мiг оперувати в будь-якiй частинi тiла. На жаль, перевантаження, постiйнi переїзди i необхiднiсть евакуацiї часто не дозволяли доводити справу до кiнця, щоб одержувати повне задоволення. Поранених пройшло трохи бiльше 40 тисяч. Майже половина - важкi i середньої важкостi: з ушкодженнями кiсток, з проникаючими пораненнями грудей, живота, i черепа. Померло понад сiмсот: величезний цвинтар, якби могили зiбрати разом. У ньому були i могили мертвих вiд моїх помилок….
2-й ведучий У післявоєнному Брянську хірург Амосов у його відважному радикалізмі легеневих операцій, власне, й став великим Амосовим. Тут він працював, керуючи одним із хірургічних відділень разом з О. Шалімовим та А. Малаховою в обласній лікарні. З 1947 до 1952 р. працював головним хірургом Брянського обласного відділу охорони здоров'я, і в цей час почав широко займатися грудною хірургією, проводив велику наукову роботу і в 1953 р. захистив докторську дисертацію. Як обласний хірург Амосов, звісно ж, неодноразово вилітав у райони Брянщини задля термінових операцій. І запам’ятався такий епізод. Прилетівши, Микола Михайлович негайно приступив до операції — і раптом згасло світло. Амосов ані на хвилину не зупинився і при світлі ліхтариків успішно завершив рятівну роботу...
З автобіографії: - Брянськ. Шiсть рокiв пройшли, як у казцi. Вiдмiнна робота, вiдмiннi люди: помiчники - лiкарi з колишнiх вiйськових хiрургiв i адмiнiстрацiя лiкарнi. Але головне - робота. Багато складних хворих i нових операцiй - на шлунку, на стравоходi, на нирках, - у всiх частинах тiла. Але найважливiшими були резекцiї легень при абсцесах, раках та туберкульозi. Їх я нiколи не бачив, методику розробив самостiйно i за чотири роки прооперував хворих бiльше всiх хiрургiв у Союзi.
Робота в областi з районними хiрургами теж була цiкава: потрiбно перевiряти й учити. Багато їздив, проводив конференцiї, показував операцiї. Авторитет завоював, хоча спочатку був непристойно молодий для такої посади.
Дисертацiю (третю) захистив у 1948 роцi в Горькому. Через рiк уже вибрав тему для докторської: "Резекцiї легень при туберкульозi". Оперував багато i у 1952 роцi дисертацiя була готова. Академiк О.М.Бакулев працю схвалив, прослухавши мою доповiдь на конференцiї з грудної хiрургiї в Москвi.
1-й ведучий У 1952 р. М.М. Амосов як видатний спеціаліст з грудної хірургії був запрошений до Київського інституту туберкульозу для керівництва спеціально створеною клінікою торакальної хірургії.
Читець З автобіографії: - З 1958 року почалася наша "кiбернетика". Спочатку це була лабораторiя для вiдпрацьовування операцiй з АШК(апаратом штучного кровообігу), потiм додали фiзiологiчнi дослiдження серця за участю iнженерiв i математикiв. В Iнститутi кiбернетики створили спецiальний вiддiл. Зiбрався колектив ентузiастiв. У 1962 році проблема протезiв клапанiв вийшла на перше мiсце. Американець Старр створив кульовий клапан. У нашiй лабораторiї створили свою модель iз пiвсфери, доповнену спецiальною обшивкою корпусу, яка заважала утворенню тромбiв. Цiкаво, що Старр придумав те ж саме i майже в той же час. З 1962 року почалося сходження моєї кар'єри вiдразу по декiлькох напрямках. Причому без усяких зусиль iз моєї сторони: я свято слiдував правилу М.О.Булгакова: "Нiколи, нiчого не проси".
Демонструється частина відеофільму ''МОНОЛОГИ'' - Н.М.Амосов : Н.М.Амосов в передаче А.Д. Борсюка ''МОНОЛОГИ'' ( 1999г.) // http://www.youtube.com
1-й ведучий Найважчих хворих Амосов оперував сам, усілякий раз приймаючи ризик на себе. Одні казали — нікому не довіряв, інші — був дуже відповідальним. Не відмовляв навіть тим, у кого майже не залишалося шансів на виживання. Знав, чим це може скінчитися, і все ж бажання перемогти смерть переважувало... Був жахливий день — патологоанатомічна секція дівчинки, загиблої з його вини. Так виникли перші рядки «Думок і серця». Хірургія була і його щастям, і його стражданням.
Розповідає Михайло Зіньковський, дитячий кардіохірург, член-кореспондент АМН України: «Часто хірургію порівнюють із мистецтвом. Не можна сказати, що він красиво оперував. Він оперував розумно, й через те — надійно. Він був суворий і навіть злий. Але в ньому була якась внутрішня інтелігентність. Він лаявся на операціях, але не було лайки нецензурної».
2-й ведучий Перелік медичних наукових досягнень Амосова можна перераховувати дуже довго. Він уперше в Україні в 1952 р. провів резекцію легенів, в 1955 р. - хірургічне лікування пороків серця, в 1958 р. - операції на серці зі штучним кровообігом. У 1963 р. вперше в Радянському Союзі виконав протезування мітрального клапану, в 1965 р. - вперше в світі створив і запровадив антитромботичні протези клапанів серця. Створив першу в Україні клініку серцевої хірургії (1955), реорганізовану в 1983 р. в Інститут серцево-судинної хірургії, який став одним з найбільших кардіохірургічних центрів світу. Але у 1988 році Микола Михайлович вирішив залишити цей пост, а на початку 90-х років зробив свою останню операцію на серці. З 1989 року він продовжив працювати радником при директорі Інституту кібернетики НДІ серцево-судинної хірургії.
1-й ведучий Чи був Микола Михайлович відображенням своєї епохи? Безсумнівно, впритул до певних «табу». І все ж він перший, і, можливо, навіть єдиний, хто не будучи дисидентом, завжди говорив правду й лише правду. І система використала його феномен. «Безпартійному Амосову дали можливість стати депутатом Верховної Ради, він бував за кордоном. Йому не заборонялися якісь сміливі висловлювання. Зрозуміло, це була дозована демократія». Однак домігся її, нехай у обмеженій свободі думок, принаймні в Україні, лише він. Знаменитість та високе положення не розбестили академіка, не зробили недосяжним вельможею. Навпаки: непоказний вологодський мужичок зберігся в ньому до кінця - у простоті спілкування і в характерному «оканні» вродженого жителя півночі. Багато хто не розумів його жорсткої вимогливості у відносинах з підлеглими. Микола Михайлович був трудоголіком, зовсім не міг знаходитися без діла і вимагав того ж від співробітників і домашніх. Він хотів, щоб всі піднімалися до рівня його працездатності та продуктивності у служінні обраній справі. Досить сказати, що єдина дочка, Катя, в 15 років закінчила школу і вступила до медінституту.
Читець З автобіографії: Любов до дочки була самим сильним почуттям у моєму життi. Виховував її згiдно з наукою: у три роки вмiла читати, рано приохотилася до книжок, iз чотирьох - англiйський. Театри, музеї, виставки, поїздки в Москву, у Ленiнград, навiть у Нiмеччину. А головне - розмови i любов. Перерахую важливе про Катю. Вийшла замiж на останньому курсi, закiнчила iнститут з вiдзнакою, поступила в аспiрантуру по терапiї, захистила кандидатську, потiм - у 33 роки - докторську. Народила дочку - Анюту, одержала кафедру, написала чотири книжки i багато статей, пiдготувала два десятки дисертантiв. Остання подiя - у 2000 роцi - обрали в член-кореспонденти Медичної Академiї. Чоловiк - професор хiрург. От така дочка. Пишаюся.
1-й ведучий Примітна хронологія, що відбиває окремі етапи його багатогранної творчості. Шістдесяті роки — повість "Мысли и сердце", перекладена тридцятьма мовами, і "Записки из будущего" — захоплива оповідь, що читається на одному подиху. Сімдесяті роки — науково-популярні, незвичайні за формою й амосовськи-неординарні за змістом книжки "Раздумья о здоровье", "Здоровье и счастье ребенка". Вісімдесяті роки — твір із примітною назвою "Книга о счастье и несчастьях", яку читачі сприйняли зі співпереживанням. Наступні роки, найбільш насичені літературною творчістю, ознаменувалися безліччю видань, з-поміж яких відзначимо ті, котрі завоювали найбільшу популярність: "Разум, человек, общество, будущее" (1994), "Пре одоление старости" (1996). В останні роки свого життя Амосов багато писав і видав 5 книг: "Мысли и сердце", "Записки из будущего", "ППГ- 22-66", "Книга о счастье и несчастьях". Останню книгу "Голоса времен" видали до його 85-ліття і переклали на 30 мов світу. Відомий хірург у віці 90 років вигадав свій власний "рецепт" подолання старості – вирішив, що з роками можна боротись за допомогою сильного збільшення навантажень. Його зарядка – 2500-3000 рухів, половина з яких – з 5-кілограмовими гирями. Свою систему обмежень і навантажень вчений виклав у книзі "Роздуми про здоров'я", її тираж досяг 7 млн екземплярів.
Читець В автобіографії він пише: Якось восени 1962 року, пiсля смертi при операцiї хворої дiвчинки, було дуже кепсько на душi. Хотiлося напитися i будь кому поскаржитися. Сiв i описав цей день. Довго правив рукопис. Вичiкував. Сумнiвався. Через мiсяць прочитав приятелю - письменнику Дольду-Михайлику. Потiм другу - хiрургу, ще комусь. Усiм дуже подобалося. Так виник "Перший день" у майбутнiй книзi "Думки i серце". Дольд допомiг надрукувати в журналi у Києвi. Передрукували в журналi "Наука и жизнь". Потiм видали книжечкою. Далi - "Роман газета". I ще, i ще. Усе разом: великий успiх. Письменник Сент-Джордж, американець росiйського походження, переклав англiйською. З неї - майже на всi європейськi мови. У цiлому видавали бiльше тридцяти разiв. Правда, грошей сплачували мало: Союз не пiдписав конвенцiї про захист авторських прав. Знаменитим - став, богатим - нi.
Сподобалося: дотепер пишу, хоча вже не настiльки успiшно. Видав п'ять книг белетристики: "Думки i серце", "Записки з майбутнього", "ПРГ-2266", "Книга про щастя i нещастя". Останню - спогади - "Голоси часiв" надрукували до ювiлею - 85 рокiв. До цього варто додати ще одну - "Роздуми про здоров'я" - виклад моєї "Системи обмежень i навантажень". З урахуванням масових журналiв, її тираж досяг семи мiльйонiв. Приблизно стiльки ж, як "Думки i серце"
1-й ведучий Як і інші літературні праці, що вийшли з-під пера М.Амосова за останні п'ять десятиліть, книжка "Голоса времен" — сповідальна і довірча за своєю тональністю, чесна і пряма за змістом. У ній — роздуми про швидкоплинність життя, вік, еволюцію поглядів на минуле, сьогодення, майбутнє, а також розповідь про унікальний експеримент, про який багато хто чув і який досі викликає великий інтерес наукової спільноти. Прикметно, що книжку автор починає зі звернення до читача, у якому, бажаючи випередити запитання, для чого пише, дає точну й лаконічну відповідь: "Пишу для самовираження. Пишу тому, що мені 87 років і боюся відірватися від пам'яті, аби не втратити себе перед кінцем . Поскаржуся: кепсько залишитися без діла, навіть у старості. Ніби є ще сили, але вже знаєш: кінець близький, майбутнього нема. Значної справи не зробиш. Залишаються роздуми і минуле".
Тепер, коли читач користується інтелектуальним амосовским даром — його літературною художньою спадщиною, науковою публіцистикою, мемуарами, нарисами-роздумами, в яких так неординарно переплелися біологічні, медичні, соціологічні й філософські проблеми, — ми з непорушною впевненістю можемо сказати: його життя, лікарський і науковий подвиг, громадянська позиція, яку він відстоював із властивою йому прямотою, — вражаюча віха в розвитку сучасної суспільної думки.
2-й ведучий Однак, серце самого Амосова також потребувало уваги: у 1986 році йому вшили стимулятор серця, а у 1998 – штучний клапан і наклали два шунти. Микола Михайлович Амосов пішов з життя 12 грудня 2002 року від обширного інфаркту м’яза серця. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Миколу Михайловича й за життя любили в народі. На маршрутках до його дітища, хоча воно тоді й не носило його імені, було написано — «Інститут Амосова». Таким чином, він є зворушливою київською легендою — від раптової появи в інституті туберкульозу, на початку 1950-х, безвісного хірурга з Брянська — до їзди у трамваї й електричці на роботу. Але найголовніше — Амосов залишив нам еталони моральності й етики, у кращому розумінні цих понять. Народжений немов для вічності, незаплямоване серце на всі часи, цінував кожен день, не зраджуючи себе жодним вчинком, мучився невдачами й як ніхто радів урятованим життям. Бути схожими на нього важко, майже неможливо, але необхідно.
Демонструється документальна стрічка «Микола Амосов. Думки та серце» // http://www.youtube.com
Читець «…Так пройшло життя. Що в ньому було саме головне? Напевно - хiрургiя. Операцiї на стравоходi, легенях, особливо на серцi, робив хворим при погрозi швидкої смертi, часто в умовах, коли нiхто iнший їх зробити не мiг; особисто врятував тисячi життiв. Працював чесно. Не брав грошей. Звичайно, у мене були помилки, iнодi вони закiнчувалися смертю хворих, але нiколи не були наслiдком легкодумства або халатностi. Я навчив десятки хiрургiв, створив клiнiку, потiм iнститут, у яких прооперовано понад 80 тисяч тiльки серцевих хворих. А до того були ще тисячi з iншими хворобами, не говорячи вже про поранених на вiйнi. Хiрургiя була моїм стражданням i щастям.
У особистому життi я намагався бути чесним i добре ставився до людей. Вони менi сплачували тим же. Проте, свої душевнi якостi не перебiльшую: не герой i не борець за правду. Якби можна почати жити спочатку - я вибрав би те ж саме - хiрургiю i на додаток мудрування над "вiчними питаннями" фiлософiї: iстина, розум, людина, суспiльство, майбутнє людства.» М. Амосов
Книжково-ілюстративна виставка
«Микола Амосов. Думки та серце»
«Необхідно, аби над кожним лікарем і хірургом тяжіло постійне відчуття цінності людського життя, яке позбавляло б його спонук оперувати заради самої операції. Я завжди керувався цим правилом, оперував у тому разі, якби взявся оперувати свого сина, брата, матір». Микола Амосов
1.Народжений, немов для вічності…. Сторінки життя М.М. Амосова
Амосов Микола Михайлович. Легенда світової науки: бібліогр. покажчик / ННМБ України. – К., 2009. – 79 с. 61(016)
Строковський М. В ім’я людини. – К.,1962. (61)
Выленський Ю. Душа і серце Амосова // День. - 2012. - 7 грудня
Амосов (1913-2002) // 100 великих врачей. – М., 2004
Епоха Амосова. Слово про незабутню людину в рік її століття //Дзеркало тижня. Україна. – 2013. - №1. - 11 грудня.
Кипнис Г. Николай Амосов без скальпеля // Диалог. – 1994. – № 1
2.«Хiрургiя була моїм стражданням i щастям…»
Грудная хирургия /Под ред. Н.М. Амосова. – К., 1968.
Грудная хирургия: сб. статей /Под ред. Н.М. Амосова. – К., 1972.
Грудная хирургия: Респ. межвед. сб. / под ред. Н.М. Амосова. – К., 1974.(617.4)
Амосов Н.М. Книга о счастье и несчастьях. – М., 1986 (617)
Амосов Н.М. Очерки торакальной хирургии. – К., 1958. (617.5)
Амосов Н.М., Зиньковский М.Ф. Хирургическое лечение тетрады Фалло. – К.,1982.(617.4)
Амосов Н.М., Бендет Я.А. Хирургия пороков сердца. – К., 1969.(617.4)
Амосов Н.М., Бендет Я.А. Терапевтические аспекты кардиохирургии. – К.,1990. (616.1)
Амосов Н.М. ППГ-2266 или Записки полевого хирурга. – М., 1974.
3.Академік Амосов і його проза
Трахтенберг И. Академик Николай Амосов и его мемуары // Международный мед. Журнал. – 2002. - №1-2.
Амосов Н. Мысли и сердце. – М., 1976.(84)
Медицинская информационная система /Под ред. Н.М. Амосова. – К.: Наук. думка, 1975. (61)
Амосов Н.М. Моделирование мышления и психики. –К.:Наук. думка, 1965. (612)
Проблемы медицинской кибернетики / /Под ред. Н.М. Амосова. – М.,1972.
Моделирование в биологии и медицине /Под ред. Н.М. Амосова. – К., 1968.(57)
Амосов Н. Повести. – К.,1984. (84)
Амосов Н.М. Кибернетика и медицина. – М.: Знание, 1963. (61)
Амосов Н.М. Природа человека. – К.,1983. (5А)
Амосов Н.М. Искусственный разум. – К.: Наук. думка, 1969.(612)
Философские проблемы медицины / Амосов Н.М. и др. – М.,1969. (61)
Амосов Н.М. Алгоритмы разума – К.: Наук. думка, 1979. (8)
Амосов Н.М. Мое мировоззрение. - Киев: Полифаст, 2000.
Амосов Н.М. Голоса времен. Избранное. – М.: Норд-пресс, 2004.
4.Роздуми про здоров’я. «Система обмежень i навантажень»
Амосов Н.М. Раздумья о здоровье. 2-е изд.– М., 1979. (613.4)
Амосов М. Алгоритм здоров’я.- К.: Нива, 1997. (613.4)
Амосов Н.М., Муравов И.В. Сердце и физические упражнения. – М., 1985.(613.7)
Амосов Н.М., Бендет Я.А. Физическая активность и сердце. – К., 1984.(616 11/13)
Амосов Н.М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоров’я. Человек и общество. – Донецк, 2003. (617)
Амосов Н.М. Эксперимент по преодолению старости. – М.,2003
Амосов Н.М. Моя система здоровья. – К., 1997.
Доцільно також підготувати читацьку конференцію,«круглий стіл», присвячені одній чи декільком творам літературно-художньої спадщ