Поет і лікар щедрий серцем

План вечора по С. Руданському

Технічне забезпечення:

 

1.Мультімедійні матеріали – великий портрет Руданського, портрети родини, друзів, фото медико – хірургічної академії, Пирогова, Боткіна, Ялти.

На екрані мультимедійки великий портрет Степана Руданського. Збоку сцени стільці, на яких сидять читці та танцюристи у національних костюмах.

Виходить бібліотекар.

Шановне товариство! Ми зібралися сьогодні щоб відзначити 180-у річницю від дня народження видатного українського поета – лікаря Степана Васильовича Руданського.

Він прожив коротке та стражденне життя, залишивши цей світ у 39 років,

Але й у наш час не знайдеться на Україні такого поета -  сатирика, який би серед своїх вчителів і перших натхненників не назвав би ім’я Степана Руданського.

Двоє ведучих виходять на сцену. Стиха звучить музика  на вірші Руданського.

1-й читець.

Він так любив людей, що сяяв весь зорею.
Він серцем сяяв так, як і його пісні,
Що у серцях живуть і в наші юні дні, -
У дні, які встають, мов сонце над землею,

2-й читець

І світять людям всім. Любов’ю злитий він
З живим, що ідуть на світлі, ясні зорі.
Він уночі хитав диханням правди дзвін,
Що посилав свій клич в степів лункі простори.

1-й ведучий

Ці рядки Володимира Сосюри, присвячені Степану Руданському, дуже ясно відображають  людську сутність поета. Він дійсно любив людей, сам був, як висловився І. Франко, «лагідної вдачі», з  неабияким почуттям гумору, що мав свої витоки з народних джерел.

2-й ведучий

«Був це перший, може, по Шевченкові поет на Україні, якому сила поетичного таланту давала надію на велику й корисну діяльність для рідного краю. Потужний талант поета виявився, однак, в цілому незатребуваний його часом; діяльність свою змушений він був згорнути в розповні творчих сил» - писав про Степана Руданського один з істориків літератури.

1-й ведучий

 Степан Васильович Руданський народився 6 січня 1834 року в селі Хомутинці на Вінничині в бідній родині священика. В побуті своєму багатодітна сім'я Руданських нічим особливим не відрізнялась від односельців, хоч батько поета у взаєминах з селянами тримався соціальної "дистанції", дбаючи, за старосвітським звичаєм, про духовну кар'єру свого молодшого сина. 

2-й ведучий  

Живучи на селі, сім’я Руданських не могла не входити в постійний контакт з закріпаченим селом. З цього приводу піп Василь все життя воював з синами. А їх було чотири: Григорій, Степан, Олександр та Юхим. І все ж вони виростали разом з мужицькими дітьми, говорили їхньою мовою, співали їхніх пісень, засвоювали їхні звичаї.

1-й ведучий

Батько С. Руданського всіма силами намагався вивести дітей «в люди», дати їм належну, за його поняттями, освіту, закріпити їх в «духовному» стані, забезпечити їм привілейоване становище в суспільстві. Особливі надії покладав він на здібного до науки Степана, готуючи йому високу духовну кар’єру. Та життя вносило свої корективи в родинні плани хомутинецького попа Василя.

2- ведучий

З 1841 по 1849 рік Степан за батьківським наказом вчиться в Шаргородській бурсі, потім вступає до Кам'янець-Подільської духовної семінарії.

Якщо вам доводилося читати  «Очерки бурсы» Пом’яловського, чи дивитися фільм «Вій», то ви зможете собі уявити, яким життям жили бурсаки: завжди напівголодні, у холоді та нужді зубрили вони нескінченні тексти латиною, молитви та житія святих. Часто бурсаків навіть посилали з торбиною жебрачити по селах, щоб заощадити на харчах та привчити  майбутніх служителів божих до смирення. Тож не дивно, що найбільша кількість атеїстів і безбожників виходило саме з таких учбових закладів.

1-й ведучий

Наскільки вже терплячим був Степан, але й він іноді готовий був тікати звідси світ за очі. Часто,  коли находило безсоння, з тугою  споминав він  вільне життя у рідній Хомутівці, своє перше кохання, яке полишив там… Мабуть не доведеться їм бути разом… Скільки ще того вчення – кінця не побачиш – зараз семінарія, а потім Петербург. Батько сподівається, що вчитимусь у духовній академіїї … Як йому сказати, що  мрії мої зовсім про  інше вчення? Та геть тужливі думи! Краще згадати, які гарні пісні співали з хлопцями на вечорницях,  як завзято танцювали дівчата!

( виконується український танок)

2-й ведучий

   У Кам’янці-Подільському Руданський починає активно цікавитися поезією, дещо сам пише, серйозно захоплюється збиранням фольклору. В архіві поета зберігаються два рукописних томики під назвою «Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии », датовані 1852 роком. З оригінальних творів  семінарських років, С. Руданський написав шість балад, які дано було оригінальне жанрове визначення – «байки хатні», або «небилиці», та чотири ліричні поезії, одна з яких покладена на музику, виконується і в наш час – це пісня «Мене забудь».

(якщо ця пісня – то співають)

1-й ведучий

У 1855 році, по закінченні семінарії, Руданський зібрався їхати до Петербургу продовжувати навчання в духовній академії.  Батько покладав на Петербурзьку духовну академію великі надії. Закінчивши її, син зробить неабияку кар’єру, і тоді відійдуть у минуле всі його молодечі химери з мужицькою мовою і літературою.

2-й ведучий

 Батько поета дуже не хотів, щоб його син писав українською. "Если хочешь написать письмо, то пиши или почтительно, не по-малороссийскому, или лучше ничего не пиши!" — так передав поет зміст батькового научування в листі до брата Григорія  і додавав зовсім недвозначно: "Батько, може, не любить своєї мови через те, що нею говорять у нас мужики, — а нібито в московщині не говорять мужики по-московськи? Да і чим ми лучче від мужика? Всі ми рівні і у бога, і у натури". 

1-й ведучий

 Та батьковим мріям не судилося  здійснитися – не забув син ані рідної мови, ані свого омріяного наміру - їхав він до Петербургу, щоб вступити до прославленого на всю Росію вищого навчального закладу – медико-хірургічної академії, доступної для різночинної молоді.

2-й ведучий

В медико-хірургічній академії ще з 1840-х років навчалось чимало людей з України, існувало навіть українське земляцтво, прихильне до молодого художника і поета з кріпаків – Тараса Шевченка. У 1850-х роках Петербурзька медико-хірургічна академія переживала період свого особливого піднесення.

1-й ведучий

Серед її викладачів – відомий хірург і прогресивний діяч М.І.Пирогов, такі вчені, як І. Сеченов, С. Боткін, М. Зінін. Як не дивно, медико-хірургічна академія, яка покликана бути надійним оплотом самодержавства, протягом кількох десятиліть була  визнаним центром вільнодумства. Шукали тут товариського оточення не тільки Шевченко і Щепкін, а й їхні сучасники, як Чернишевський, Некрасов, Добролюбов, Писарєв, Михайлов, брати Курочкіни.

2-й ведучий

Навіть герої роману Чернишевського «Що робити?» – Лопухов і Кірсанов – рекомендуються читачеві як вихованці Петербурзької медико-хірургічної академії. В колах передової різночинної молоді вважалося за честь вчитися в ній. Ось чому молодий поет, ентузіаст-фольклорист з далекої провінції, пішов проти волі батьків, проти всього духовного стану, щоб тільки стати студентом відомого усій передовій Росії навчального закладу.

1-й ведучий

Почалась затята боротьба. Духовна академія зовсім не бажала поступатися своїми «правами» на добре  підготованого випускника Кам’янець-Подільської семінарії. Справа в тому, що всі поповичі самим фактом свого походження належали до духовного сану. Медико-хірургічна академія з цієї причини могла зарахувати його лише так званим «вільним слухачем».

2-й ведучий

Розлючений батько залишив сина без найменшої матеріальної підтримки, тож прийшлося голодувати у повному сенсі слова. Перебивався приватними уроками та не гребував будь – яким заробітком. Єдиний, хто хоч якось підтримував студента Руданського, був його брат Григорій. Зберігся лист Степана Руданського до Григорія, в якому Степан дякує братові за прислані 5 рублів:

«Спасибі тобі, братику, за твою щедрість і вибачай мені, що я так довго не писав до тебе, бо я тут мало що й винен. Спершу екзамени, а потім праця, щоб скільки-небудь поправити свою долю, затримала мене аж до сего часу…»

1-й ведучий

Щоб стати повноправним студентом-медиком, Руданський змушений був вийти з духовного стану. А зробити це можна було лише з санкції святійшого синоду. Не гаючись, Руданський подав клопотання. 26 березня 1856 року на засіданні синоду справу цю було вирішено позитивно і передано до Подільської консисторії. Півроку консисторія відтягувала з відповіддю і тільки 26 вересня 1856 року оформила і видала свідоцтво про вихід Руданського з духовного стану. В цей час поет уже був вільним случахем другого курсу медико-хірургічної академії.

2-й ведучий

Ставши повноправним студентом, Руданський почав отримувати стипендію, якої, проте, не вистачало на харчі. Мешкав Руданський десь на глухій околиці столиці, серед міської бідноти, про що сам поет, у притаманній йому манері м’якого гумору,  писав в автобіоґрафічному вірші "Студент" (1858).Але через  усмішку  бачиться справжній відчай.

1-й читець читає вірш «Студент»

ПІСНЯ.СТУДЕНТ

В  славнім  місті  Петербурзі,  
Недалеко  від  Неви,  
Із  болота  виглядає  
Хата  бідної  вдови.  

Стара  хата  зо  вдовою  
Разом  вік  свій  віджила,  
Почорніла,  похилилась  
І  в  болото  увійшла.  

Увійшла  по  самі  вікна…  
В  ґанку  сходи  до  сіней;  
В  сінях  набік  похилились  
Двоє  скривлених  дверей…

2-й читець 
І  направо  старій  бабі  
Смерть  підписує  патент,  
А  наліво  без  копійки  
Б'ється  з  нуждою  студент.  

Зима  люта.  Вітер  свище,  
Сніг  по  вікнах  брязкотить,  
Мороз  душу  обіймає,  
Мороз  тіло  каменить.  

А  у  хаті  на  постелі  
У  сурдуті  і  плащу  
Сидить  студент  медицини  
Другий  місяць  без  борщу.  
 

1-й читець
І  живіт,  як  гриб,  запався,  
Облізає  голова…  
І  остання  догорає  
Його  свічка  лойова.  

І  сидить  він,  поглядає  
На  похилену  стіну  —  
Під  стіною  лежить  череп,  
Нема  й  кришки  тютюну.  

І  стіння  кругом  чорніє…  
Тілько  лазять  павуки.  
Тілько  сумно  виглядають  
Із  шкалубин  прусаки…  

1-й ведучий
Голодні роки в Кам’янець-Подільському, а потім у холодному туманному Петербурзі не могли не відбитися на здоров’ї Руданського. На останніх курсах академії поет захворів на сухоти.

2-й ведучий

Але попри надзвичайно важкі обставини життя, петербурзький період у творчій біографії Руданського виявився найбільш плідним. Там він написав майже всі свої ліричні поезії, кілька балад, цикл історичних поем, «Байки світовії», казку «Цар Соловей» і всі «приказки», яких збереглося в рукописах більше двохсот… А започаткувалася ця бурхлива поетична епопея незрівнянним ліричним шедевром, піснею 

«Повій, вітре, на Вкраїну...»

цим щирим сплеском світлої муки серця за навіки втраченим коханням.

(Виконується пісня «Повій, вітре, на Вкраїну)

1-й ведучий

Навчаючись у Петербурзі, Руданський спробував опублікувати свої твори. Так, у петербурзькому тижневику «Русский мир» (1859, №20) уперше з’явилося прізвище «Руданський» під гуморесками «Ламак»та «Становий»

2-й ведучий

Улітку того ж року Руданський упорядкував збірку своїх творів. Точно не відомо, над якою саме збіркою тоді працював Руданський; відомо, що 1860 року рукопис під назвою «Нива» надіслано до Київського цензурного комітету, де він заліг на довгі часи і був виявлений майже через тридцять років. Кілька творів Руданського надрукували 1861 року в журналі "Основа". Оце, власне, й усе, що побачило світ за столичного життя поета.

1-й ведучий

1861 року Руданський закінчив навчання. З огляду на його хворобу, керівництво академії відправляє поета на посаду міського лікаря в Ялту. 1 вересня Руданський покидав Петербург з думками : «А чим-то полудень мене порадує? Чи синєє море мене загартує, чи, може знову іржею покриє, сточить, обезсилить?».

2-й ведучий

Крім того одночасно поет шукав таке російське періодичне видання, яке б погодилося друкувати українською мовою його веселі поетичні мініатюри. Щира задушевність ліричних пісень Руданського, особливо ж його широковідомої пісні «Повій, вітре, на Вкраїну», доброзичлива розважальність, часто тонка іронія і вражаючий сміх гумористичних співомовок  згодом зробили ім’я Руданського відомим не тільки  в Україні,  Росії, а  і за  їх межами.

(виходять два читці і виконують 2 співомовки С.Руданського « Треба всюди приятеля» та «Розумний панич»)

Треба всюди приятеля.

(Баба в церкві).

Прийшла в церкву стара баба,
Свічок накупила,
Де була яка ікона,
Всюди поліпила.
 Іще пара остаєть ся,
 Де їх приліпити?..
  —  Ага ! каже, пошукаю
 Святого Микити!

Найшла баба і Микиту  — 
Святий чорта ціпить!..
Баба їдну йому ставить,
Другу чорту ліпить...
 Видять люде й розважають,
 Щоб там не ліпила:
 „Що ти, бабо, кажуть, робиш?
 Та ж то вража сила!..“

Але баба обернулась:
 —  Не судіте, люде!
Ніхто того не відає,
Де по смерти буде...
 Чи у небі, чи у пеклі
 Скажуть вікувати;
 Треба всюди, добрі люде,
 Приятеля мати.

Розумний панич.

Привіз дідич раз на свята
Ізі школи сина,
І не може натішитися,
Що вчена дитина.
 Раз здибає гуменного
 І тому хвалить ся:
 „Ото, каже, мій синочок,
 Як у школі вчить ся!..

Та і розум, що за розум!
Як тобі, Іване?“
 —  А мені то щось не так-то
Здаєть ся, мій пане!
 Бо як би наш панич мали
 Розуму до волі,
 То нічого їм би було
 Вчити ся у школі!

Бібліотекар – ведучий:

Отже закінчився дуже тяжкий для Руданського, але й плідний, Петербурзький період.  Починався  останній, Ялтинський.

Сьогодні  про Ялтинський період в житті поета і лікаря розповість людина, яка присвятила багато років вивченню життя та творчості Степана Васильовича Руданського…

Ми з великим задоволенням представляємо вам правнучатого племінника Степана Руданського -  Олексія Васильовича Боржковського, військового лікаря, підполковника у відставці.